Цікавий світ АСТРОНОМІЇ: Астрономія в середні віки

Як древні люди уявляли собі Всесвіт

У середні століття східні країни значно обігнали Європу в розвитку науки. Так, в Індії й у заснованому в VII-VIII ст. Арабському халіфаті астрономія зробила більші успіхи й перевершила по точності спостережень рівень, досягнутий у свій час грецькою астрономією. Арабські астрономи, серед яких найвидатнішими були Аль-Батані (858-929), Абу-Ль-Вефа ( 940-998), Ібн-Юнус (950-1009) і інші, невпинно вели астрономічні спостереження. Вони виявляли в рухах Сонця, Місяця й планет такі особливості, які не узгоджувались із системою світу Птолемея. Однак арабські астрономи не могли перебороти помилкової думки про центральне положення Землі у Всесвіті. Вони займалися також визначенням розмірів земної кулі тими ж способами, що й Ератосфен, і тим самим зробили більшу послугу географії.

Найбільшого розвитку в середні століття астрономія досягла в країнах Середньої Азії й в Азербайджані. Середньоазіатські вчені Біруні, Омар Хайям, Насиреддін Тусі були самими великими астрономами середньовіччя.

Народи Середньої Азії ще в далекій давнині створили високу культуру. Середньоазіатські вчені розвивали й рухали науку вперед у той час, коли в Західній Європі вона перебувала в занепаді. Микола Коперник і інші вчені Європи, що створили в XVI-XVII ст. нове вчення про будову Всесвіту, мали гідних попередників в особі середньоазіатських учених IX-XV ст.

Середньовічні астрономічні прилади; деякими з них користували мореплавці.

Протягом багатьох століть у низов'ях Амудар'ї процвітала культура Хорезмської держави. Радянським археологам удалося відновити величну культуру древнього Хорезма з її чудовими пам'ятниками архітектури й мистецтва. Великими культурними центрами Середньої Азії були Бухара, а також Мерв і Самарканд.

У першій половині IX в. у Хорезмі жив і працював чудовий учений Мухамед, прозваний аль-Хорезмі (бл. 780 - бл. 850). Найбільший математик своєї епохи, один із творців алгебри, аль-Хорезмі був також великим астрономом. Він значно поліпшив таблиці рухів планет, складені Птолемеєм, і вдосконалив астролябію - прилад, винайдений Птолемеєм і багато століть, що застосовувався для визначення широти й довготи місць на поверхні Землі.

Наприкінці X - першій половині XI ст. протікала діяльність найвидатнішого хорезмського вченого - Біруні (973-1048). Живучи в умовах панування мусульманської релігії (яка ставилася до науки настільки ж вороже, як і християнська), Біруні сміло виступав проти релігійного світорозуміння. Він уважав, що в природі все існує й змінюється за законами самої природи, а не по божественному велінню. На думку Біруні, віра в таємничі сили, що впливають на долі людей, виникла через незнання законів природи. Осягнути ці закони можна тільки за допомогою науки.

Біруні працював у різних галузях науки: він був видатним астрономом свого часу й вніс багато нового в історію, географію й мінералогію. Біруні стверджував, що Земля має кулясту форму. Він говорив, що якби Земля не була кулястим тілом, те багато явищ природи представлялися б нам зовсім іншими, наприклад тривалість днів і ночей не мінялася б у різні пори року.

Виходячи із правильного подання про форму Землі, Біруні визначив розміри (довжину окружності великого кола) Землі більш точно, ніж це зробили Ератосфен і арабські астрономи. Зі спостережень над зниженням лінії обрію, розглянутої з піднесеного місця, він вирахував, що довжина окружності великого кола Землі становить (у перекладі на наші міри) 41 550 км. Дійсна довжина цієї окружності, установлена сучасною наукою шляхом більш точних вимірів і розрахунків (для екватора 40 076 км) дуже мало відрізняється від обчислень Біруні.

Біруні - видатний хорезмський учений-астроном, географ, історик (973-1048).

Біруні вважав, що в астрономії, як і у всякій науці, ніякі міркування не заслуговують довіри, якщо вони не підтверджені спостереженням і досвідом.

Біруні критично ставився до вчення Птолемея й допускав можливість руху Землі навколо Сонця. Таким чином, за 500 років до Коперника Біруні правильно уявляв собі будову Сонячної системи. Як справжній учений, Біруні завжди боровся проти втручання релігії в справи науки. За свої передові погляди він постійно піддавався переслідуванням з боку мусульманських фанатиків і три рази змушений був залишати батьківщину й жити у вигнанні.

Справжнім революціонером у науці був, великий таджицький поет, учений і філософ Омар Хайям (бл. 1040-1123). Він уважав, що Земля, як і інші небесні тіла, рухається в нескінченному просторі Всесвіту, обертаючись навколо своєї осі. Омар Хайям стверджував, що Всесвіт ніколи не був створений - він існує вічно. Як і Біруні, Омар Хайям учив, що тільки наука може відкривати закони природи й змушувати природу служити людині.

Улугбек - правитель Самарканда, великий учений-астроном (1394-1449). Скульптурний портрет створений радянським антропологом, археологом і скульптором М. М. Герасимовим

В Азербайджані в XIII в. прославився своїми працями астроном Мухамед Насиреддін Тусі (1201 -1274), що побудував чудову обсерваторію в Маразі. Разом з іншими астрономами він склав таблиці положення планет і зірок, більше точні, ніж таблиці Гіпарха й Птолемея. Він ознайомив східних учених з усіма досягненнями давньогрецької астрономії.

Великі вчені Середньої Азії були не тільки видатними мислителями, що висловлювали правильні, пізніше підтверджені наукою погляди на будову світу, але й чудовими спостерігачами. Особливо прославилися своїми спостереженнями самаркандські астрономи XV в. - Джемшид аль-Каші (він був також і чудовим математиком), Кази-заде Ар-Румі, Алі Кушчі.

Їхнім працям усіляко сприяв і приймав у них особиста участь правитель Самарканда Улугбек (1394-1449), що і сам був великим ученим-астрономом, освіченим державним діячем, який невпинно дбав про розвиток науки у своїй країні. Залучаючи в Самарканд учених, Улугбек створював найкращі умови для їхньої роботи. Він вибудував для них у Самарканді грандіозну обсерваторію. Величезний будинок цієї обсерваторії, спорудженої на одному з пагорбів у Самарканді, вражало сучасників своїми розмірами й пишнотою. Але ще більш чудовим було її устаткування. Вона була оснащена кращими для того часу інструментами. Телескопів тоді ще не існувало. Астрономи вели свої спостереження за допомогою кутомірних інструментів, що служили для визначення положення світил на небі й відстаней між ними, виражених у градусах і мінутах дуги. Інструменти обсерваторії Улугбека були самими зробленими, які тільки можна було тоді виготовити. Користуючись ними, Улугбек і інші самаркандські астрономи досягли такої точності у своїх спостереженнях, що півтора століття залишалося неперевершеною.

Самим чудовим із праць самаркандських астрономів були "Зоряні таблиці" - каталог, що містив точні положення на небі 1018 зірок. Він довго залишався самий повний і самий точним; європейський астрономи перевидавали його ще через два століття. Не меншою точністю відрізнялися й самаркандські таблиці рухів планет. Улугбек піклувався про поширення освіти в народі. У Самарканді й інших містах він відкривав навчальні заклади, у яких викладалися світські науки. Мусульманські фанатики ненавиділи Улугбека - вільнодумця й віровідступника. В 1449 р. Улугбек був убитий.

Праці самаркандських астрономів були широко відомі в усьому світі й дуже вплинули на розвиток астрономії. У своїх наукових шуканнях учені Середньої Азії використовували досягнення науки Древньої Греції й Індії. В I-XII ст. в Індії більших успіхів досягла обчислювальна астрономія, що займалася питаннями рахунку часу, визначенням довжини року, вивченням рухів Місяця й планет.

Розвиток астрономії в Індії пов'язане з іменами таких видатних астрономів, як Аріабхата (476 - р. смерті невід.) - автор знаменитої астрономічної праці "Аріабхатіам"; Варахаміхіра (505-587), що вивчав положення планет; Брахма-Гупта (бл. 598-660) - знаменитий математик і основоположник індійської практичної астрономії, що ввів в Індії поняття тропічного року, і інші. Індійські астрономи висловили також більш загальні гіпотези - про кулястість і осьове обертання Землі (Аріабхата й Варахаміхіра), про прагнення всіх тіл до Землі (Брахмагупта), про вічність часу, про безліч всесвітів. Розвитку астрономії в Індії сприяли успіхи індійської математики (перше у світі застосування таблиць синусів і косинусів, введення десяткової системи числення).