Шукати в цьому блозі

вівторок, 14 червня 2011 р.

Пошук та дослідження позаземних форм життя

Хоча з того часу, як людина зробила перший політ у космос, не минуло дуже багато часу, але у вчених з'явилося стільки нової інформації про тіла Сонячної системи, скільки її не було за століття досліджень до цього. Потік такої інформації пов'язаний із наявністю в сучасної науки .таких помічників, як АБЛ. Саме вони своєю роботою на цей момент змогли замінити людину при дослідженні планет Сонячної системи, де могло б існувати життя.
Не можна забувати те, що якщо існуюча десь жива матерія має іншу якісну й структурну хімічну організацію й, отже, у процесах живлення, дихання й виділення беруть участь зовсім інші речовини, позитивна відповідь автоматичних апаратів, що працюють за програмою земних критеріїв, взагалі не може бути отримана.
Місяць. Більшість учених уважають Місяць абсолютно «мертвим» (відсутність атмосфери, різні випромінювання, що не, зустрічають перешкоди на шляху до поверхні, великі перепади температури й т. д.). Однак деякі форми можуть жити в тіні кратерів, особливо якщо, за даними останніх спостережень і досліджень, там усе ще протікає вулканічна діяльність із виділенням тепла, газів і водяної пари.
Венера. Венера також, очевидно, безживна, але з інших причин. Відповідно до вимірювань, температура на поверхні Венери занадто висока для життя земного типу, а її атмосфера також негостинна. Ученими обговорювалося чимало ідей на цю тему: у тому числі тих, які стосувалися можливості існування біологічно активних форм як на поверхні, так і у хмарах. Відносно поверхні можна стверджувати, що більшість органічних молекул, які входять до складу біологічних структур, випаровуються при температурах, набагато менших +5000 °С, а протеїни змінюють свої природні властивості. До того ж, на поверхні немає рідкої води, тому земні форми життя, очевидно, можна виключити. Досить штучними представляються інші можливості, що включають свого роду «біологічні холодильники» або структури на основі кремнійорганічних сполук.
Значно сприятливішими видаються умови у хмарах, що відповідають земним на рівні близько 50-55 км над Землею, за винятком переважного вмісту вуглекислоти й практичної відсутності кисню.
Потужність газової оболонки, своєрідний тепловий режим, незвичайність власного обертання й інші особливості різко виділяють Венеру з родини планет Сонячної системи. Що породило такі незвичайні умови? Чи є атмосфера Венери «первинною», властивою молодій планеті, чи такі умови виникли пізніше, у результаті незворотних геохімічних процесів, обумовлених близькістю Венери до Сонця, — ці питання заслуговують найпильнішої уваги й вимагають подальших всебічних досліджень, аж до пілотованого польоту до настільки цікавої планети.
Марс. Найбільш досліджувана зараз планета, на якій ведуться пошуки, — Марс, але не всі вчені погоджуються з тим, що на ній можуть існувати якісь форми життя, дехто вважає Марс ненаселеним. З урахуванням цього зупинимося на цій планеті детальніше. Аргументи проти життя на Марсі переконливі й добре відомі, наведемо деякі. Середня температура майже -50 °С (на Землі +15 °С). Температура всієї планети може впасти зранку до - 80 °С. У середині марсіанського літа біля екватора температура склала +30 °С, але, можливо, у деяких областях поверхня ніколи не нагрівається до 0 °С. Як показали польоти «Маринерів», загальний тиск коливається в межах 5-7 Мб (на Землі 1000 Мб). При такому тиску вода буде швидко випаровуватися при низьких температурах. Атмосфера містить невелику кількість азоту й аргону, але головна маса — вуглекислота, що повинно сприяти фотосинтезу; але ще менше в марсіанській атмосфері кисню. Щоправда, багато рослин можуть жити й без нього, але для більшості земних рослин він необхідний.
Спостерігаючи полярні шапки, астрономи зробили висновок, що вони складаються з води. Вважалося, що вони можуть складатися з твердої вуглекислоти (сухого льоду). В атмосфері не раз спостерігалися хмари різних типів, які, очевидно, складаються з крижаних кристалів, хоча взагалі утворення хмар на Марсі — рідкість. Спектроскопічно нещодавно була виявлена вода, але вологість там повинна бути дуже низькою. Це може вказувати на змочування ґрунту вологою атмосфери, хоча таке явище буває дуже рідко. Не видно руху рідкої води по планеті, хоча переміщення води від полюса до полюса дійсно відбувається (у міру танення південної полярної шапки північна наростає).
Практично все ультрафіолетове випромінювання Сонця проникає крізь розріджену атмосферу до поверхні планети. Це згубно впливає на все живе (принаймні, на земне). Рівень космічного випромінювання вищий, ніж на Землі, але за більшістю розрахунків він не небезпечний для життя.
Проте клімат Марса, атмосфера віддалено аналогічні до земних. Ця планета вільна від зараження речовинами земного походження. Тому виявлення життя на ній є найбільш імовірним.
Незважаючи на всі ці доводи, ряд спостережень промовляє на користь життя на Марсі настільки переконливо, що не можна не згадати про них. Наведемо деякі з них.
Ділянки марсіанської поверхні, які вчені називають морями, виявляють усі ознаки життя: під час марсіанської зими вони тьмяніють або майже зникають, а з настанням весни полярні шапки починають відступати, і тоді «моря» негайно починають темнішати; це потемніння просувається до екватора, тоді як полярна шапка відступає до полюса. Важко придумати цьому явищу інше пояснення, крім того, що потемніння викликається вологою, яка виникла при таненні полярної шапки..
Поступове просування потемніння від краю полярної шапки до екватора відбувається з постійною швидкістю, однаковою щороку. У середньому фронт потемніння рухається до екватора зі швидкістю 35 км/добу. Само по собі це неймовірно, оскільки швидкість вітру на поверхні Марса (рух жовтих пилових хмар) досягає 48-200 км/годину, і для нього типовою є форма гігантських циклонів. Все це виглядає аномалією, якщо вважати, що потемніння ґрунту обумовлене перенесенням вологи з полярних шапок атмосферними течіями. У всякому разі, фізичні теорії, які висувалися дотепер для пояснення цього явища, були відкинуті.
Іноді марсіанські «моря» покриваються шаром жовтого пилу, але через кілька днів з'являються знову. Якщо вони складаються з марсіанських організмів, ці організми повинні або прорости крізь пил, або «стряхнути» його із себе. Разючою є «щільність» марсіанських «морів» порівняно з навколишніми так званими «пустелями». Якщо «моря» так добре фотографуються крізь червоний фільтр, то, значить, вони складаються з організмів, що покривають ґрунт суцільним шаром (аналогічним є спостереження наших пустель із літака з висоти, такої, щоб окремих рослин не можна було розрізнити).
У марсіанських «морях» і «пустелях» відбуваються іноді швидкі, протягом декількох років, зміни. Так, в 1953 р. з'явилася темна область завбільшки із Францію (Лаокоонів вузол). Вона з'явилася там, де в 1948 р. була пустеля. Якщо таку навалу на «пустелю» здійснили марсіанські рослини, то вони, мабуть, не просто існують. Це спостереження настільки ра­зюче, що можна подумати про марсіанський розум, який відвоював для себе частину «пустелі» за допомогою агротехніки. Зроблені апаратами «Маринер» знімки показують, що в областях, названих астрономами «морями», кратери розташовані найгустіше. Так чи інакше — імовірно,, що життя могло зародитися на дні кратерів і потім перейти на височини між ними. У дуже сприятливих умовах видимості марсіанські «моря» дійсно розпадаються на безліч дрібних деталей, але в нас немає підстав уважати, що зараз життя обмежується дном марсіанських кратерів, тому що «моря» занадто великі для такого пояснення.
Не дуже давно була висунута гіпотеза (І. С. Шкловський) про те, що супутники Марса можуть бути штучними. Вони рухаються майже круговими, екваторіальними орбітами, і в цьому розумінні вони відрізняються від природних супутників будь-якої іншої планети Сонячної системи. Вони перебувають на близькій відстані від Марса й за розмірами дуже невеликі (близько 16 і 8 км у діаметрі). Як видно, їхня відбивна здатність більша, ніж у Місяця. Прискорення при русі одного з супутників відбувається таким чином, що е підстави допустити, що супутники являють собою порожню сферу.
На поверхні Марса іноді спостерігаються дуже яскраві світлові спалахи. Іноді вони тривають по 5 хвилин, а услід за цим виникає біла хмара, що розширюється. У деяких учених склалося враження, що з 1938 р. — першого відомого такого випадку така подія повторювалася 10-12 разів. Яскравість спалаху еквівалентна яскравості вибуху водневої бомби. Таке яскраве блакитнувато-біле світло навряд чи може бути вулканічним, а вибух метеорита, що впав, не міг би тривати так довго. Але одночасно навряд чи це термоядерний вибух. Чи є так звані спалахи на поверхні Марса феноменом або якимось продуктом розуму? Для відповіді на це питання треба буде досліджувати Марс безпосередньо.
Канали... Ці утворення на Марсі довго були предметом суперечок як можливий доказ розумного життя. У цієї замкнутої мережі ліній, що стає видимою при сприятливих умовах у нашій атмосфері й на поверхні Марса, має бути пояснення. Перша особливість у тому, що це замкнута мережа, у якої далеко не всі лінії просто обриваються в «пустелях», не приєднуючись ні до чого іншого. Друга — у тому, що лінії мережі перетинаються в темних плямах, названих оазисами. На Місяці немає нічого схожого. І ця мережа не схожа на лінії скиду або тріщини між кратерами (метеоритними) на поверхні Землі. Але міста на дні кратерів напевно будуть з'єднані мережею комунікацій, включаючи підземну зрошувальну систему, уздовж якої розташовуються «ферми» (цим, можливо, пояснюється ширина каналів — до 30-50 км). Зараз можна сказати, що сірі лінії, які спостерігалися на Марсі, незвичайно правильної геометричної форми — результат складної й недостатньо дослідженої оптичної ілюзії, що виникає при спостереженні планети, а також при фотографуванні в слабкі телескопи або при поганій якості зображення. На знімках, отриманих із космічних станцій, мережа «каналів» на Марсі відсутня, проте окремі квазілінійні природні утворення існують. Але серед них великі не мають досить правильної форми, а дрібні за жодних умов не могли бути помічені із Землі.
Отже, ми маємо складну мережу каналів, сезонні зміни забарвлення, супутники, яскраві світлові спалахи, за якими йдуть білі хмари. Найпростіше пояснення цьому — на Марсі є життя, принаймні, могло б існувати. Підсумовуючи вище висловлене й з огляду на останні дані, можна припустити, що там, можливо, існує розум. Ця можливість досить велика, щоб виправдати будь-які зусилля для досягнення поверхні Марса й її дослідження.
Пошук чужорідних форм поза Землею має велике значення для розробки фундаментальних проблем, пов'язаних із з'ясуванням походження й сутності життя.
При збереженні планетарного карантину планети будуть збережені як біологічні заповідники для подальших наукових досліджень, а Земля буде захищена від небезпечних прибульців із космосу.
Важко переоцінити внесок у розвиток науки, що буде зроблений при виявленні інопланетних форм життя, однак і відсутність життя на інших планетах Сонячної системи не тільки виключає розвиток екзобіологічних досліджень, але і є перешкодою на шляху подальшого вдосконалювання методів автоматичного й за допомогою людини виявлення й зняття характеристик живих систем. Результати в цій галузі, що є частиною біологічного приладобудування, безсумнівно, знайдуть широке застосування в сучасній біології й інших сферах людської діяльності, не кажучи вже про завдання освоєння космічного простору.
Сьогодні ми знаємо тільки наше життя, і з нього ми повинні виходити в судженнях про інші можливі форми біологічної організації.
Люди повинні бути готові до зустрічі з, можливо, неоднозначним, непередбаченим, досі небаченим іншим життям, а отже, і розумом.
Пошуки життя поза Землею є лише частиною більш загального питання, що стоїть перед наукою, — про виникнення життя у Всесвіті.

Немає коментарів:

Дописати коментар